ІННОВАЦІЙНИЙ СПОСІБ СУПУТНИКОВОГО ЗВ’ЯЗКУ

Анотація

Розглянуто технічні аспекти проекту вітчизняної низькоорбітальної інформаційно-телекомунікаційної системи з використанням терагерцового діапазону, яка базується на використанні платформ супутників класу мікро- і наносупутник та розподілу функціональних блоків складного корисного навантаження супутників більш високого класу за кількома функціонально пов’язаними супутниками. Запропонована система низькоорбітального супутникового зв’язку представляє угруповання низькоорбітальних космічних апаратів (LEO-система) з архітектурою «розподіленого супутника», яке включає угрупування кореневих (провідних) супутників та супутників-ретрансляторів (ведених). Кореневі супутники пов’язано між собою в кільцеву мережу високошвидкісними лініями зв’язку між супутниками. Геометричний розмір «розподіленого супутника» — область навколо кореневого супутника радіусом приблизно 1 км. Сукупність променів, які формуються супутниками-ретрансляторами, складають зону обслуговування LЕО-системи. Вимоги по інтегральній зоні обслуговування LЕО-системи (географічна зона обслуговування) визначають вимоги до кількості розподілених супутників в системі в цілому. У проекті для зменшення взаємних завад між угрупуванням кореневих (ведучих) супутників та супутників-ретрансляторів (ведених) і відповідно мінімізації спотворень інформаційного сигналу при реалізації міжсупутникового зв’язку, дану лінію (радіоканал) створено в неліцензійному частотному (наприклад, в терагерцовому 140 ГГц) діапазоні. Крім того, він додатково дозволяє мінімізувати розмір антен такого широкосмугового каналу і спростити функціонування цих супутникових систем. Ключові слова: супутникові телекомунікації, геостаціонарні супутники, низькоорбітальні системи супутникового зв’язку, супутники великої пропускної здатності, розподілений супутник, мікросупутник і наносупутник.